«Квентін Тарантіно як дзеркало Української Революції». Юлія Федорова

Як завжди, програма кінопоказів була насичена і збалансована. Були представлені як метри з довгоочікуваними творіннями, так і представники нової, але вже знаної генерації кіномитців. Не обійшлося, звісно, без обов'язкових азіатських і ще більш екзотичних представників в конкурсній програмі. Преса вважала фаворітом конкурсу черговий аккорд з цвітової сімфонії шанованого європейського кінорежисера. Щоправда російська преса вважала інакше і пророкувала безперечну перемогу черговому шедевру одного з родини царських улюбленців, щось там про втому і сонце.

Окрім цих, та ще десятка незгаданих тут фільмів, оргкомітетом кінофестивалю на конкурс була відібрана картина студії Мірамакс, знята з незрозумілим бюджетом у вісім мільонів доларів. Ім'я режисера звучало гучно, запам'ятовувалося на раз, але на той час було відомо обмеженому колу поціновувачів кіномистецтва. Якщо б ви постаралися, то неодмінно знайшли б десь у Франції, скоріш за все у Парижі, хоч одинь маленький кінотеатр, де ще був в прокаті дебютний фільм людини на ім'я Квентін Тарантино - "Скажені пси". А якщо б ви були дослідником кіно, то знали, що за сценарієм цієї людини був знятий фільм "Справжній роман" і режисував його голівудський метр. Який, до речі, краще б цього не робив, а дочекався коли автор сценарію сам зможе його втілити. Бо вийшло так, ніби дивишся на щось скрізь матове скло. Ну це так, відступ. Тож, пізніші розповіді студійного піар-агенства, що геній зробив крок в знімальні павільони напряму з приміщення пункту відео-прокату, де він заробляв собі на життя - виглядаюь як постмодерністська гра зі споживачами в алюзії. Хоча частина правди в цьому є.

Отже, в програмі 47-го Каннського кінофестивалю був зазначений малобюджетний фільм починаючого кінорежисера Квентіна Тарантіно - "Кримінальне чтиво". Так. Що б написати далі. Як описати і дати відчути тим, хто далекий від кіноісторії, що відбулося на показі, після показу, під час показу, як наслідки показу цього фільма?! Порівняння з вибухом бомби, навіть ядерної, занадто банальне. Уявляю відчуття ошелешеності і розпачу, яке охопило всіх цих метрів, творців, геніїв і інших носіїв мистецьких і суспільних регалій, після перегляду стрічки.

Ми всі, хто вперше дивилися цей фільм, сидячі в шикарному залі каннського кінотеатру під час прем'єрного показу; чи на власному дивані, отримавши, нарешті, касету з фільмом, задовбавши перед цим всі відеопрокатні контори міста, ми всі, переглядаючі цей фільм, спостерігали, як прямо на наших очах широка пряма ріка кіно раптово, без усіляких плотин і заздалегідь підготовлених русел, зробила поворот. І те, що тільки-но було руслом, вже стоїть без води, а те, що ось ось, ще хвилину тому було спокійними і досить, скажемо правду, обмілілими водами - несеться бурною хвилею скрізь поля, автостради, писані й неписані правила, свідомість, почуття свободи і радість творіння і життя - аж до зірок. І чхати на гравітацію і на бухгалтера, який запевняє що так не можна.

Пригадую комічні волання Нікіти Міхалкова після оголошення фільма-переможця і закінчення церемонії нагородження. Як в нього не вкладалося в голові, що золоту пальмову гілку вручили не йому, а якійсь незрозумілій вискочці з фільмом про піф-паф і діалогом про канонічність гамбургерів. Як можна було навіть порівнювати його досвід митця і глибокі художні ідеї, які він благородно несе людству, з цим кривлякою і неучем. Ну, цитати не точні, це вільний переклад, його інтерв'ю, але думаю, що насправді династичний придворний режисер казав ще й не таке.

Вам це нічого не нагадує? Ніяких асоціацій, алюзій? Чесно, не можу втриматися від сміху. Уявляю пику "необраного", коли він дивився на перші офіційні візити нового президента до Німеччини і Франції: це ж я, я маю там бути! це ж неможливо, що б він, а не я!
Ну то таке (геніальне словосполучення насправді. Ніхто не знає, що воно означає, але функційність має не аби яку).

Що ж далі. А далі, Тарантіно не зупинився. Не став експлуатувати вже знайдені технічні художні засоби і знахідки. Не став режисером одного грандіозного фільму, який повернув напрямок усього світового кіномистецтва, і ще одного непоганого фільму. Його художній маніфест не зник безнаслідково в архівах історії, а вплинув на світ, який Тарантіно наважився змінити, якому кинув виклик.

В нього вийшло.
Чи вийде в того, на кого я натякаю? Сподіваюся. Бо і цей чоппер (не мотоцикл!) і ця нога - тепер його. А замовлення Хатторі Ханзо на виготовлення меча суспільство зробило вже давно. Тож прийшов час поворухнути пальцем.

Юлія Федорова. 11.08.2019